ENG • FR

Коротка Історія

Наш український нарід визнає Ісуса Христа своїм Спасителем і Богом. Він належить до його святої Церкви, котра є одинокою і найвищою установою для спасіння людських душ. На рідній землі, наш нарід всією душею горнувся до неї, а в часи історичних лихоліть та неспокоїв в Україні, коли доля занесла українця у чужинні краї, то й там, хоч часто й серед тяжких обставин, він організував християнські громади-парохії, будував церкви-святині – осередки духовного життя, місця злуки з Богом, і черпання його обильних благодатей. Саме так почалось організоване громадсько-реліґійне життя в Канаді, у її неповторіній франкомовній провінції Квебек, а зокрема у нашому мальовничому місті Монреалі, що розташувалось на одному із островів вулканічного походження на річці св. Лаврентія та котре своєю будовою і архітектурою нагадує усім нам наше європейське походження.

Перші переселенці з України довгий час не мали своєї церкви. Важкі економічні часи, непосильна малооплачувана платня еміґранта-заробітчанина, а до того ще й малочисельність не дозволяли на свою будівлю. Зате до них часто навідувались священики, що приїжджали з Европи чи сусідніх Штатів Америки. Також двічі відвідав їх духовний Батько, Слуга Божий, Митрополит Андрей Шептицький, перший раз у вересні 1910 року і другий раз, також у вересні, 1921 року. Ці Христові апостоли скріплювали духа українських поселенців своїми надхненними проповідями, уділювали Святі Тайни, відправляли Служби Божі по французьких й англійських церквах, що стало причиною і заохотою збудувати свою власну церкву. І так із Божого благословення та співпраці доброї волі людини в 1916 році в дільниці Гошеляґа-Мезонеф було збудовано першу Українську Католицьку Церкву в Монреалі Св. Архистратига Михаїла. Відтак по кількох роках повстала друга церковна громада Св. Духа, котра в тридцятих роках звела свою парохіяльну церкву в робітничій дільниці Пойнт Сент Чарльз, а згодом повстала і третя церква св. Йосафата на Віль Емард.

По закінченні Другої Світової Війни до Кaнади, прибуло багато різнонаціональних міґрантів, а між ними й українці. Вони були викинені з рідної землі воєнною хуртовиною і довгий час скитались по таборах “переміщених осіб” в Австрії, Німеччині та в інших країнах Західньої Европи, аж доки не прийняла їх гостинна Канада. Багато з них поселилося й у місті Монреалі, що своїм числом сильно збільшили й скріпили вже існуючу, добре зорганізовану, громаду. Безустанний рух міського населення в пошуках все кращих житлових умовин спричинив те, що в новій дільниці міста, званій Роземонт, знайшлося велике число українців. З цього виникла конечність створити для них нову парохію та збудувати церкву для їхніх духовних потреб. Церква св. Михаїла була вже задалеко для них, а до того ж не вміщала великого числа людей тай не могла вже всіх обслужити. Знаючи це, єпископ для українців католиків Східньої Канади, Преосвященний Владика кир Ізидор Борецький з Торонта, грамотою від 24-го листопада 1950 року встановив нову парохію на Роземонті під покровом Внебовзяття (Успіння) Божої Матері. Організування й ведення цієї парохії дав у руки здібного священика, о. Михайла Гаврилюка, що одночасно став її першим парохом. Цей декрет подав до відома вірним о. Іриней Назарко ЧСВВ в неділю, З-го грудня 1950 року, по Службі Божій в церкві св. Михаїла на Ібервілі. Громада радо й з одушевленням прийняла цю вістку. Спочатку в новій парохії Богослуження відправлялися по французьких школах на Роземонті, як от в Люї Геберт на 6 -їй авеню й Сент Ґабрієль Лялємант, що тепер називається Марі Медіятріс на Дез Екор. Перша Служба Божа в новоствореній парохії була в неділю, 10-го грудня 1950 року в школі Люї Геберт на 6-ій авеню.

→ Будова церкви